Попри те, що вагінізм є однією з найпоширеніших форм жіночої статевої дисфункції, офіційно він діагностується у 1-6% пацієнток, а в клінічних умовах цей показник сягає 5-17%. Оцінити точно, скільки жінок насправді страждає від цього розладу, на жаль, неможливо. Бо через страх, сором і збентеження вони не обговорюють свій стан ані з лікарями, ані з близькими, і залишаються в результаті без підтримки та допомоги. 

Однак важливо знати, що вагінізм піддається лікуванню. У цій статті розглянемо психологічні причини його появи та терапевтичні методи, які допоможуть жінкам зруйнувати бар’єри та отримати повноцінне інтимне життя, гарне самопочуття й можливість стати матір’ю.

Що таке вагінізм

Діагностичний й статистичний посібник з психічних розладів (DSM), розроблений Американською психіатричною асоціацією (APA), визначає вагінізм як «генітально-тазовий біль/розлад проникнення, при якому будь-який вид вагінального проникнення, у тому числі гінекологічний огляд та статевий акт, є важким або дискомфортним».

Простими словами, вагінізм — це стан, при якому м'язи піхви мимоволі спазмують під час спроби проникнення, що робить проникнення болючим або навіть неможливим. Жінка не може свідомо контролювати ці спазми — вони виникають автоматично у відповідь на страх або дискомфорт. Для неї це стає критичною проблемою, яка на додаток до фізичного болю викликає ще й сильний психічний дискомфорт, змушує відчуває страх та занепокоєння. 

Вперше цей термін був введений у 1859 році американським хірургом-гінекологом Маріоном Сімсом. Він писав: «з особистого досвіду я можу з упевненістю стверджувати, що не знаю жодної хвороби, здатної принести стільки нещастя обом сторонам шлюбу, і з радістю можу заявити, що не знаю жодної серйозної неприємності, яку можна було б вилікувати так легко, безпечно та впевнено». 

Як бачимо, довгий час медична спільнота недооцінювала складність цього стану, вбачаючи в ньому переважно фізичну проблему, яку можна швидко розв’язати хірургічним або медикаментозним втручанням. Лише з накопиченням діагностичних та клінічних знань стало зрозуміло, що вагінізм має глибокі психологічні корені, які потребують комплексного підходу до лікування.

Симптоми вагінізму

Вагінізм може виникнути у будь-якому віці, але здебільшого він поширений серед молодих жінок, і найчастіше дає про себе знати в момент першого статевого контакту.

В науковій літературі цей стан класифікується як «первинний», коли проникнення в піхву взагалі неможливе, і «вторинний», який виникає на тлі регулярного статевого життя. Для діагностики та лікування вагінізму зазвичай проводять ретельний збір анамнезу та фізикальне обстеження.

Вагінізм проявляється через фізичні та емоційні симптоми, які можуть варіюватися за інтенсивністю та частотою. Основними ознаками є:

• Мимовільні спазми м’язів піхви, які можуть бути настільки сильними, що роблять проникнення (як під час статевого акту, так і під час медичних обстежень) болючим або неможливим.

• Різкий, пекучий або пронизливий біль під час спроби проникнення у піхву статевого члена, тампона або медичного інструменту.

• Сильний страх, тривога або панічні атаки перед статевим актом.

• Відчуття сорому, провини та неповноцінності через нездатність мати нормальні сексуальні стосунки. 

• Уникнення сексуальної активності через страх болю та можливих проблем.

Ці симптоми впливають на загальну якість життя, зокрема емоційний та психологічний стан жінки, її стосунки з партнером, фізичне здоров’я та можливість народити дитину. Тому при появі перших ознак важливо звернутися за медичною та психологічною допомогою, щоб вчасно отримати лікування.

Психологічні чинники виникнення вагінізму

Вагінізм — це досить складне для лікування захворювання через те, що причини його виникнення часто приховані. Одним з головних психологічних чинників є думка жінки про те, що статевий акт — це щось брудне. Таке сприйняття сексу характерне здебільшого для молодих пацієнток. 

Жінки, які постраждали від сексуального насильства, можуть сприймати секс як небезпеку. Серед інших причин появи вагінізму — суворе релігійне виховання («секс — це гріх»), страх осуду батьками, проблеми в подружньому житті чи в стосунках з партнером, страх вагітності й того, що «раптом щось піде не так». Усе це підштовхує жінку до підсвідомої відмови від статевої близькості та призводить до сексуальної дисфункції, емоційних проблем та віддалення від партнера.

Для вивчення психологічних аспектів вагінізму було проведено багато досліджень. Результати одного з них, опублікованого у 2012 році у The Journal of Psychiatry and Neurological Sciences («Журнал психіатрії та неврологічних наук»), зібрані в таблиці.

Фактори, що ймовірно спричинили розвиток вагінізму у жінок, які брали участь в дослідженні

Як бачимо, причини виникнення цієї проблеми різноманітні — від браку сексуального виховання до фізичного та сексуального насилля. Це підкреслює необхідність комплексного підходу до діагностики та лікування вагінізму, що повинен містити медичні, психологічні та едукаційні елементи.

П’ять технік самодопомоги для подолання вагінізму від психологів сервісу About You

1. Відверта розмова з партнером

Відкрите та чесне спілкування допоможе зменшити тиск і стрес, що пов’язані з інтимними стосунками, створить атмосферу підтримки та розуміння.

2. Техніки релаксації

Практикуйте вправи на глибоке дихання, медитацію або прогресивну м’язову релаксацію. Ці техніки допомагають зменшити тривожність та напругу, які можуть провокувати спазми.

3. Фокус на позитивному досвіді

Почніть з безпечних і приємних моментів інтимної близькості, які не пов’язані з проникненням. Це допоможе поступово зменшити страх і збільшити довіру до свого тіла та партнера.

4. Ведення щоденника почуттів

Записуйте свої емоції, думки та відчуття під час і після сексуальних контактів. Таким чином зможете виявити тригери, а також спостерігати за прогресом у подоланні вагінізму.

5. Підтримка самооцінки

Працюйте над зміцненням власної самооцінки, особливо якщо ваша проблема пов’язана з негативним сприйняттям тіла. Прийняття себе та своєї сексуальності є важливим кроком у подоланні проблеми.